Дорогі друзі!
З радістю вітаю Вас на своєму сайті!
Інтернет, напевно, найвідкритіший засіб спілкування.
Моє життя складне, але водночас - цікаве. Вважаю, що для хлопчака, який народився в Богом забутому казахському шахтарському селищі, я зумів дечого досягти. Буду радий, якщо своєю щирою розмовою зможу кому-небудь допомогти прийняти правильне рішення в заплутаних життєвих ситуаціях, в яких неодноразово опинявся і сам.
Я - дитя вулиці, безбатченко і учасник дворових хлоп'ячих розборів. Нині - бізнесмен, який навчився заробляти гідні гроші.
Не все йшло гладенько і легко. Життя ламало і посилало жорстокі випробування. Жив, як умів, не перекладаючи відповідальність на інших, розпрямляючись після кожного удару. Чого мені це коштувало - знають, напевно, тільки я, моя дружина і найближчі мені люди.
Безмежно люблю своїх друзів. Вважаю справжню дружбу - рідкісним обдаруванням душі. Тому бережу своїх друзів, піклуюсь про них, та сам прагну бути надійним другом.
Завжди знав ціну трудовій копійці. Коли почав вилізати з вічних злиднів, із здивуванням відчув за спиною подих заздрісників. Вони і зараз іноді розв'язують проти мене брудні, замовлені в засобах масової інформації війни. Ті, хто зростав у м'яких ліжках та ситості, намагаються докорити мені… голодним минулим.
Вдячний життю, яке навчило протистояти підлості, - ігноруючи її. Виявилось, що саме це більш за все дратує людей з нікчемною й злісною душею.
Заробивши свій перший мільйон, досить несподівано для себе став публічною людиною. Все частіше зустрічаю в засобах масової інформації публікації про себе.
Радію, коли журналісти говорять правду. Досадую, коли вигадують небилиці. На жаль, не для кожного в Біблії записано: "По плодах судіть про справи людини".
Буду радий зустріти на сайті доброзичливих читачів, знайти нових друзів, але не суддів.
...Одного разу, відповідаючи на питання журналіста, я сказав: «Я - людина, не вимагайте від мене більшого»...